Як правильно лікувати гайморит

Верхньощелепний синусит (гайморит) — це запалення слизової оболонки верхньощелепних пазух, що найчастіше виникає як ускладнення гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ), ринітів, алергічних реакцій або патологій зубощелепної системи (одонтогенний фактор).

Клінічні прояви захворювання:

• стійка обструкція (закладеність) носового дихання;
• наявність серозно-гнійних виділень;
• больовий синдром із локалізацією у проєкції пазух (щоки, лобна ділянка, верхня щелепа);
• гіпосмія (порушення нюху);
• фебрильна або субфебрильна температура та загальна інтоксикація.

У центрах «Беттертон» отоларингологи проводять комплексну діагностику для верифікації причин синуситу та призначають індивідуальну схему терапії залежно від етіології, стадії та тяжкості перебігу захворювання.

Зверніть увагу: якщо симптоми риніту тривають понад 7 діб, з’явився виражений больовий синдром у ділянці пазух або виділення набули гнійного характеру — необхідно терміново звернутися на консультацію до ЛОР-спеціаліста.

Зміст сторінки:

• Що таке гайморит?
• Коротко: що важливо знати про гайморит
• Основні симптоми гаймориту
• Причини розвитку гаймориту
• Класифікація та клінічні форми верхньощелепного синуситу
• Наслідки та потенційні ускладнення нелікованого гаймориту
• Методи діагностики верхньощелепного синуситу
• Лікування гаймориту (верхньощелепного синуситу) у центрах «Беттертон»
• Вакуумне промивання навколоносових пазух за методом Проетца («Зозуля»)
• Показання до хірургічного лікування верхньощелепного синуситу
• Таблиця: коли при гаймориті потрібно звернутися до ЛОР-лікаря
• Профілактика максилярного синуситу (гаймориту)
• Переваги лікування в центрах «Беттертон» 

Що таке гайморит?

Гайморит (гострий або хронічний верхньощелепний синусит) — це запалення слизової оболонки верхньощелепних (гайморових) пазух. У фізіологічному стані пазухи заповнені повітрям, мають належну вентиляцію та дренуються через природні сполучення.

При виникненні набряку слизової оболонки евакуація секрету порушується, що призводить до його накопичення та створення сприятливого середовища для розвитку патогенної мікрофлори.

Коротко: що важливо знати про гайморит

Захворювання рідко є первинним процесом; зазвичай гайморит розвивається як ускладнення на тлі:

• гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ);
• затяжних ринітів різної етіології;
• алергічного риніту;
• одонтогенних чинників (запальні процеси в зубах верхньої щелепи).

Основні симптоми гаймориту

Клінічні прояви залежать від стадії захворювання та можуть включати:

• Назальну обструкцію (стійка закладеність носа);
• Патологічні виділення: від серозно-слизових до густих гнійних;
• Больовий синдром: відчуття тиску або розпирання у проєкції щік, перенісся та лоба;
• Характерну динаміку болю: посилення дискомфорту при нахилі голови вперед;
• Цефалгію (головний біль);
• Гіпосмію або аносмію (зниження або повна втрата нюху);
• Галітоз: специфічний неприємний запах у носоглотці;
• Загальну інтоксикацію: підвищення температури тіла, астенія (слабкість), порушення сну;
• Постназальний затік: кашель, спричинений подразненням задньої стінки глотки секретом, що стікає.

Важливо: Хронічна форма гаймориту може мати стерту симптоматику, проте супроводжується незворотними змінами слизової оболонки та потребує тривалого спостереження у спеціаліста

Причини розвитку гаймориту

Розвиток запального процесу у верхньощелепних пазухах є мультифакторним станом. До основних етіологічних чинників належать:

• Інфекційні агенти: наслідки ГРВІ (вірусна етіологія) або приєднання патогенної бактеріальної мікрофлори.
• Ускладнений перебіг риніту: затяжний або неадекватно лікований запальний процес слизової оболонки носа.
• Алергічна реакція: тривалий набряк слизової оболонки при алергічному риніті, що порушує аерацію пазух.
• Анатомічні аномалії: девіація (викривлення) носової перегородки, гіпертрофія носових раковин.
• Новоутворення: наявність поліпів або інших доброякісних розростань, що механічно перекривають природні сполучення пазух.
• Хронічні осередки інфекції: персистуючі запальні процеси в ділянці носоглотки (наприклад, хронічний аденоїдит або тонзиліт).
• Медикаментозний чинник: тривала експлуатація деконгестантів (судинозвужувальних крапель), що призводить до тахіфілаксії та хронічного набряку.
• Імунодефіцитні стани: зниження загальної та місцевої резистентності організму.
• Одонтогенний чинник: поширення інфекції від коренів зубів верхньої щелепи.
• Травматизація: механічні пошкодження кісткових структур носа або безпосередньо стінок пазух.

Гайморит як ускладнення ГРВІ

Найчастіше пацієнти потребують спеціалізованої допомоги отоларинголога у випадках, коли клінічні прояви «звичайного» риніту тривають понад 7–10 діб. Патогенетичний механізм полягає в тому, що виражений набряк слизової оболонки блокує природне дренування пазух. Це призводить до стазу (застою) секрету, що є ідеальним живильним середовищем для патогенних мікроорганізмів.

Одонтогенний гайморит

Окрему клінічну групу становить одонтогенний верхньощелепний синусит. Його виникнення зумовлене специфічною анатомічною близькістю коренів зубів верхньої щелепи (премолярів та молярів) до дна пазухи. У разі виникнення періодонтиту, кіст або після складних екстракцій (видалення зубів), інфекція проникає безпосередньо в пазуху.

Тактика лікування: вимагає мультидисциплінарного підходу та тісної взаємодії отоларинголога зі стоматологом-хірургом для ліквідації первинного осередку інфекції.

Класифікація та клінічні форми верхньощелепного синуситу

За характером перебігу та тривалістю патологічного процесу гайморит поділяють на гострий та хронічний. Кожна форма має специфічний симптомокомплекс та потребує окремої стратегії лікування.

Гострий гайморит (Acute Maxillary Sinusitis)

Характеризується маніфестним (раптовим) початком та вираженою інтенсивністю симптомів. Триває зазвичай до 4 тижнів.

Клінічні ознаки:

• Різкий больовий синдром: локалізується у проєкції пазух, може іррадіювати (поширюватися) у зуби, верхню щелепу або скроневу ділянку.
• Виражена назальна обструкція: значне утруднення або повна неможливість носового дихання.
• Ексудація: рясні патологічні виділення (серозні або гнійні).
• Гіпертермічна реакція: підвищення температури тіла, часто до фебрильних значень ($38^{\circ}C$ і вище).
• Загальноінтоксикаційний синдром: виражена слабкість, нездужання, втрата апетиту.

Хронічний гайморит (Chronic Maxillary Sinusitis)

Діагностується при персистенції (збереженні) симптомів понад 12 тижнів. Перебіг часто латентний (прихований) з періодами ремісій та загострень.

Симптоматологія хронічної форми:

• Персистуючий риніт: періодичні виділення з носа, що важко піддаються стандартній терапії.
• Стабільна або рецидивуюча обструкція: закладеність носа, яка часто носить односторонній характер.
• Хронічна цефалгія: тупий, розлитий головний біль, що посилюється під вечір.
• Дисфункція нюху: стійка гіпосмія (зниження здатності розрізняти запахи).
• Постназальний синдром: відчуття постійного стікання секрету по задній стінці глотки, що провокує нічний кашель або ранкове відкашлювання.
• Астенізація: синдром хронічної втоми, зниження когнітивної концентрації.

Хронізація процесу зазвичай вказує на наявність структурних змін або постійного подразника. Це вимагає верифікації за допомогою КТ (комп’ютерної томографії) для виключення анатомічних аномалій, поліпозних розростань, мікотичного (грибкового) ураження або одонтогенного фокуса інфекції.

Наслідки та потенційні ускладнення нелікованого гаймориту

Відсутність адекватної терапії верхньощелепного синуситу несе ризик хронізації процесу та розвитку тяжких системних ускладнень. Основні ризики включають:

• Хронізація запалення: перехід гострої форми у хронічну з незворотними змінами слизової оболонки пазух.
• Пансинусит: поширення інфекційно-запального процесу на інші навколоносові пазухи (лобні, решітчастий лабіринт, клиноподібну пазуху).
• Отит (тубоотит): запалення середнього вуха внаслідок дисфункції слухової труби.
• Персистуюча назальна обструкція: стійке порушення носового дихання, що призводить до гіпоксії (кисневого голодування тканин).
• Стійкі ольфакторні розлади: тривала гіпосмія або аносмія (зниження/втрата нюху).
• Хронічний больовий синдром: рецидивуючі цефалгії (головні болі) та прозопалгії.
• Вторинні інфекції нижніх дихальних шляхів: розвиток фарингіту, ларингіту або бронхіту внаслідок постійного патологічного постназального затікання.
• Системна астенізація: виснаження імунної системи та загальне зниження резистентності організму.

Методи діагностики верхньощелепного синуситу

Для розробки ефективного протоколу терапії необхідна комплексна верифікація діагнозу, що включає оцінку етіології, стадії запального процесу та анатомічних особливостей пацієнта.

• Передня та задня риноскопія : первинна візуалізація стану слизової оболонки, оцінка гіперемії, набряку та локалізації патологічного ексудату в носових ходах.
• Ендоскопічне дослідження порожнини носа та носоглотки: золотий стандарт сучасної діагностики. Використання мікрокамери з високою роздільною здатністю дозволяє детально оглянути остіомеатальний комплекс (місце виходу пазух), виявити поліпи, мікроаномалії або приховані осередки інфекції.
• Комп’ютерна томографія (КТ) навколоносових пазух: найбільш інформативний метод візуалізації. КТ дає змогу оцінити рівень рідини в пазухах, стан кісткових стінок, наявність кіст, потовщення слизової оболонки та анатомічні перешкоди для відтоку секрету.
• Оцінка характеру екскудату: диференціація типу виділень (серозні, слизові, гнійні або геморагічні) для визначення стадії запалення.
• Лабораторна діагностика:
  • Мікробіологічне дослідження (бакпосів): мазок із носової порожнини для ідентифікації збудника та визначення його чутливості до антибіотиків.
  • Загальноклінічні аналізи: для оцінки ступеня системної запальної реакції організму.
• Мультидисциплінарний підхід: при підозрі на одонтогенну етіологію призначається консультація стоматолога-хірурга та проведення конусно-променевої КТ (КПКТ) для оцінки стану коренів зубів, що прилягають до дна пазухи.

Лікування гаймориту (верхньощелепного синуситу) у центрах «Беттертон»

У центрах «Беттертон» застосовується індивідуальний підхід до лікування гаймориту, що базується на засадах доказової медицини. Терапевтична стратегія спрямована на купірування набряку слизової оболонки, відновлення дренажної функції природних сполучень навколоносових пазух, елімінацію запального процесу та профілактику розвитку вторинних ускладнень.

Консервативна медикаментозна терапія

Залежно від етіології захворювання та клінічної картини, схема лікування може включати:

• Деконгестанти (місцеві протинабрякові засоби): для швидкого відновлення носового дихання.
• Секретолітики та муколітики: для розрідження та покращення евакуації патологічного секрету.
• Іригаційна терапія: промивання порожнини носа ізотонічними або гіпертонічними сольовими розчинами.
• Протизапальна терапія: зокрема застосування топічних кортикостероїдів за показаннями.
• Етіотропна антибактеріальна терапія: призначається виключно за наявності підтвердженої бактеріальної інвазії.
• Десенсибілізуюче лікування: корекція алергічного компонента при алергічній природі синуситу.
• Регенеративна терапія: відновлення структурної цілісності слизової оболонки після медикаментозного риніту (наслідок тривалого безконтрольного використання судинозвужувальних крапель).

Важливо: Призначення системних антибіотиків не є рутинною практикою «про всяк випадок». Антибактеріальні препарати застосовуються суворо за клінічними показаннями та згідно з протоколами лікування.

Вакуумне промивання навколоносових пазух за методом Проетца («Зозуля»)

Метод переміщення рідин за Проетцом (широко відомий як «зозуля») — це терапевтична процедура вакуумного промивання порожнини носа та навколоносових пазух. Вона застосовується у складі комплексної терапії гострих та хронічних гайморитів (верхньощелепних синуситів), риносинуситів, а також при затяжних ринітах різної етіології.

Механізм проведення процедури

Під час маніпуляції отоларинголог забезпечує асептичне введення лікарського розчину в одну ніздрю, одночасно створюючи від’ємний тиск і здійснюючи аспірацію (відсмоктування) вмісту з іншої ніздрі. Для запобігання аспірації рідини в нижні дихальні шляхи та її потрапляння в ротоглотку, пацієнт ритмічно вимовляє звукосполучення «ку-ку», що забезпечує герметичне перекриття носоглотки м’яким піднебінням.

Клінічні переваги методу:

• Ефективна санація: забезпечує глибоке очищення носових ходів від патологічного ексудату та кірок.
• Дренажна функція: сприяє евакуації в’язкого секрету безпосередньо з вивідних проток навколоносових пазух.
• Деконгестивний ефект: механічне видалення медіаторів запалення зменшує набряк слизової оболонки.
• Мінімізація інвазивності: у ряді випадків дозволяє уникнути радикальніших методів лікування, як-от пункція (прокол) верхньощелепної пазухи.
• Фаховий контроль: маніпуляція виконується кваліфікованим персоналом, що гарантує безпеку та дотримання стерильності.

Зауваження: Процедура призначається виключно спеціалістом після огляду (відеоендоскопії або рентгенографії), оскільки існують клінічні випадки, за яких даний метод може бути протипоказаний або недоцільний.

Показання до хірургічного лікування верхньощелепного синуситу

У більшості клінічних випадків терапія гаймориту розпочинається з консервативних (медикаментозних) методів. Проте за певних умов виникає необхідність у хірургічній санації вогнища запалення.

Клінічні передумови для оперативного втручання:

• відсутність позитивної динаміки після повного курсу адекватного медикаментозного лікування.
• ризик поширення інфекції за межі пазухи (орбітальні або внутрішньочерепні ускладнення).
• повне блокування дренажної функції пазухи, що унеможливлює природну евакуацію вмісту.
• наявність гіперпластичних розростань (поліпів), які механічно перекривають носові ходи та пазухи.
•  виражене викривлення носової перегородки, гіпертрофія носових раковин або інші структурні особливості, що порушують аерацію.
• запалення, спричинене патологією зубів верхньої щелепи або потраплянням сторонніх тіл (пломбувального матеріалу) у пазуху.
• часті загострення, що суттєво знижують якість життя пацієнта та виснажують місцевий імунітет.

Діагностичний протокол: Остаточне рішення щодо доцільності та обсягу оперативного втручання (наприклад, FESS — функціональної ендоскопічної хірургії пазух) приймається виключно лікарем-отоларингологом на основі результатів комп’ютерної томографії (КТ) навколоносових пазух та ендоскопічного огляду.

Таблиця: коли при гаймориті потрібно звернутися до ЛОР-лікаря

Симптом	Що може означати	Що робити
Нежить понад 7–10 днів	Ризик синуситу	Записатися на огляд
Біль у щоках або лобі	Запалення пазух	Пройти ЛОР-діагностику
Гнійні виділення з носа	Бактеріальний процес	Не займатися самолікуванням
Біль посилюється при нахилі	Порушення відтоку з пазух	Звернутися до лікаря
Закладеність вуха	Можливе залучення слухової труби	Перевірити ЛОР-органи
Часті рецидиви	Хронічний процес	Потрібна розширена діагностика

Таблиця допомагає зорієнтуватися, коли симптоми нежитю можуть свідчити про гайморит. Остаточний діагноз ставить ЛОР-лікар після огляду та, за потреби, додаткових досліджень.

Профілактика максилярного синуситу (гаймориту)

Для мінімізації ризику розвитку запальних процесів у навколоносових пазухах рекомендується дотримуватися таких превентивних заходів:

• Своєчасна терапія гострих ринітів: недопущення переходу гострого запалення слизової оболонки носа у хронічну форму.
• Раціональне використання деконгестантів: суворий контроль тривалості застосування судинозвужувальних препаратів для запобігання розвитку медикаментозного риніту та атрофії слизової.
• Менеджмент алергічних станів: специфічна терапія алергічного риніту для усунення хронічного набряку.
• Оптимізація мікроклімату: підтримання належного рівня вологості повітря (40–60%) для забезпечення фізіологічної роботи мукоциліарного кліренсу.
• Санація вогнищ хронічної інфекції: регулярні стоматологічні огляди та лікування захворювань зубів верхньої щелепи.
• Професійна консультація: візит до отоларинголога, якщо симптоми риніту зберігаються понад 7–10 днів.

Переваги лікування в центрах «Беттертон» 

У центрах «Беттертон» пацієнти отримують індивідуальний підхід згідно клінічного протоколу та  діагностику причини гаймориту. Це важливо, тому що гайморит після ГРВІ, алергічний риносинусит, одонтогенний гайморит і хронічне запалення потребують різної тактики.

Чому обирають нас:

• Висока кваліфікація: прийом ведуть досвідчені отоларингологи,

• Експертна діагностика: використання сучасного ендоскопічного обладнання для візуалізації порожнини носа.

• Педіатрична та доросла практика: адаптовані методики лікування пацієнтів будь-якого віку.

• Високотехнологічні маніпуляції: проведення апаратних процедур (санація пазух, вакуум-терапія) суворо за клінічними показаннями.

• Комплексний підхід: оцінка стану всієї ЛОР-системи (ніс, горло, вухо), оскільки вони є анатомічно та функціонально пов’язаними.

• Реабілітація: повний супровід пацієнта до повного відновлення фізіологічного носового дихання.

Рекомендація: Не відкладайте візит до лікаря при тривалій назальній обструкції, появі відчуття тиску чи болю в проєкції пазух або при підозрі на розвиток синуситу. Своєчасна діагностика — запорука успішного консервативного лікування.

Ціни на послуги:

НАЙМЕНУВАННЯ ПОСЛУГИ	ЦІНА грн
Введення лікарських препаратів в носові раковини (без вартості препаратів)	200*
Промивання пазухи носа по Проетцу (“кукушка”)	450*
Туалет порожнини носа (одна сторона)	300*