Кохлеарна імплантація або слуховий апарат?

Що робити, коли слуховий апарат не допоможе впоратися з втратою слуху?

By Ольга Володимирівна Передерій Cлухопротезування 0 Коментарів

Ще недавно людина з сильною втратою слуху або глибокою глухотою була позбавлена можливості отримати кваліфіковану допомогу, тому що при згаданих випадках слухові апарати фактично не могли впоратися з поставленими перед ними завданнями, тобто повернути здатність нормально сприймати звуки. Однак після того, як поширення отримала кохлеарна імплантація, суть якої полягає у вживленні у внутрішнє вухо кохлеарного імпланта, пацієнти з майже повністю втраченим слухом зітхнули вільно. Тепер у них є реальна можливість пройти ефективну реабілітацію і повернутися до колишніх ритмів життя. Кохлеарна імплантація — це унікальний захід, що допомагає людям в найкоротші терміни впоратися з дискомфортом, що спричиняє поганий слух.

Система кохлеарної імплантації являє собою пристрій електронного типу, що бере на себе функціонал пошкоджених волоскових клітин і стимулює нервові волокна, що збереглися, за допомогою електричних імпульсів. Дана система, яка є продуктом високих технологій, надає шанс сприймати звуки навіть тим людям, яким поставлений діагноз «двостороння сенсоневральна втрата слуху IV ступеня». Кохлеарний імплант дозволить людині нормально спілкуватися з навколишнім світом і не поривати зв’язків з колегами, родичами, друзями.

Кохлеарна імплантація була б неможлива без наявності двох компонентів:

Природно, що особливе місце тут займає сам кохлеарний імплант, який доставляє звукову інформацію, що переробляється на електричні імпульси, до волокон слухового нерва. При цьому внутрішнє вухо з пошкодженим рецепторним апаратом взагалі не задіюється. Імплант являє собою електродну решітку з приймачем/стимулятором, що знаходиться за вухом під шкірним покривом, і зовні нагадує маленьку круглу пластину. Його роль полягає в прийманні сигналів і трансформації їх на електричні імпульси. Електродна решітка, в свою чергу, представляє собою дуже тонку нитку, яка виходить з приймача/стимулятора. Вона знаходиться поруч з волокнами слухового нерва у внутрішньому вусі. Платинові електроди, які й складають електродну решітку, дозволяють електричним імпульсам досягати слухового нерва.
Другим компонентом є мовний процесор, який можна порівняти з мініатюрним комп’ютером. Існують два види мовних процесорів: перший має РК-дисплей і поміщається в кишені власника, другий чимось схожий на слуховий апарат і кріпиться за вухом. Завдання мовного процесора — отримати відомості про навколишні звуки від мікрофона з тим, щоб згодом здійснити кодування і проаналізувати їх. Після аналізу і кодування інформація передається кохлеарному імпланту.

Сьогодні можна скористатися декількома моделями кохлеарних імплантів. Але на вибір вплинуть дані попередніх досліджень і думка лікаря-сурдолога, що ґрунтується на результатах огляду.

Кохлеарний імплант розрахований на те, щоб працювати протягом всього життя пацієнта. В його складі не міститься схильних до зносу частин. Кохлеарний імплант не потребує обслуговування.

Принцип дії кохлеарного імпланта

Всі звуки, які присутні в навколишньому світі, вловлює спрямований мікрофон, що знаходиться за вухом. Пацієнт може сам змінювати чутливість мікрофона, керуючись даними, що надходять у процесі використання мовного процесора.
Далі мовний процесор, що має зв’язок безпосередньо з мікрофоном, отримує відомості про звуки, що передаються йому, як електричні сигнали.
На основі частотного аналізу й селекції отриманої інформації мовний процесор миттєво приступає до кодування, яке здійснюється згідно з принципами мовленнєвого кодування, тобто враховує індивідуальні для кожного користувача налаштування процесора з тим, щоб відобразити його особисті потреби.
Потім звукова інформація, що пройшла кодування, проходить з мовного процесора до передавальної котушки.
Передавальна котушка, в свою чергу, передає ці сигнали приймача/стимулятора з допомогою радіохвиль, в результаті чого інформація виходить представленою у вигляді електричних імпульсів.
Електродна решітка приймає електричні імпульси та передає їх до внутрішнього вуха, стимулюючи тим самим волокна слухового нерва.
Волокна слухового нерва перекидають звукову інформацію до головного мозку, який і розпізнає їх як звук.

Етапи програми кохлеарної імплантації

Слід усвідомлювати, що кохлеарна імплантація є не просто хірургічною операцією. Комплексний метод розроблений спеціально для реабілітації дорослих і дітей, у яких є виражений ступінь приглухуватості або глухота. Він може здійснюватися за участю фахівців, до числа яких входять не тільки аудіологи та отохирурги, але й психологи, інженери та фізіологи.

Кохлеарну імплантацію не можна назвати одноразовою акцією. Навпаки, це багатосторонній і багатоетапний процес, супутній реабілітації та включає три основних етапи:

Первинне обстеження хворої людини, на якому визначаються можливості для проведення кохлеарної імплантації. У цей період обговорюється і вирішується питання про необхідність проведення операції та оцінюється відсоток її ефективності. Природно, у кожному конкретному випадку показники будуть суто індивідуальними.
Власне сама операція, під час якої відбувається розміщення корпусу імпланта під шкіру вуха пацієнта. Крім того, до равлика вводиться електродна решітка. Час операції становить, зазвичай, дві години. Особливої складності для хірургів вона не представляє. Згодом у пацієнта в місці надрізу залишається малопомітний рубець, який з плином часу заростає волоссям.
Кінцевий етап — це реабілітація. Через місяць, у крайньому випадку — півтора, до кохлеарного імпланта підключають мовний процесор, після чого виконують його первинну настройку. Саме з цього моменту людина, що зазанала операції, може починати користуватися усіма плюсами кохлеарного імпланта, тобто розрізняти звуки ззовні. Фахівці займаються на цьому етапі налаштуваннями, обирають стратегії кодування, створюють індивідуальні програми для прослуховування мови. І на цьому ж етапі до співпраці залучаються сурдопедагоги, які контролюють розвиток мовних функцій.

Імплантованим дітям важливо після операції взаємодіяти не тільки з батьками, але й з аудіологом і сурдопедагогом. Крім цього, особливого значення набуває емоційний контакт кожної з перерахованих вище осіб з дитиною, яка пройшла кохлеарну імплантацію. Завдання аудіолога тут полягає в коректному налаштуванні мовного процесора, тому потрібно, щоб дитина могла проявляти реакцію на звуки чи їх відсутність, щоб вона могла підрахувати кількість звучань і визначати об’єктивні або відносні рівні звуку. Від сурдопедагога залежить, чи зможе він навчити дитину розпізнавати ці показники. Тим не менше, головний процес навчання, необхідний для доведення до автоматизму необхідних умінь, ляже на плечі батьків.

На підставі яких чинників можна визначити ефективність кохлеарної імплантації

Головними показаннями до кохлеарної імплантації можна назвати двосторонню сенсоневральну глухоту, при якій середні показники звукового сприйняття коливаються в межах частот 0,5, 1 і 2 кГц понад 95 дБ. Якщо поріг сприйняття в умовах вільного звукового поля при застосуванні коректно підібраних слухових апаратів перевищує 55 дБ при частоті 2-4 кГц, дитині також показана операція. При відсутності явного поліпшення сприйняття після оптимально підібраних слухових пристроїв і при наявності високих ступенів двосторонньої сенсоневральної приглухуватості, де середні показники порогів звукового сприйняття перевищують 90 дБ, також необхідна кохлеарна імплантація.

Втручання буде ефективним за відсутності наступних факторів:

когнітивні проблеми;
психологічні труднощі;
супутні соматичні захворювання.

Варто згадати ще раз, що дитині після встановлення імпланта потрібна потужна підтримка з боку батьків, які повинні виявити готовність до тривалого реабілітаційного періоду.

До кохлеарної імплантації існують і протипоказання:

облітерірований равлик — неважливо, повний або частковий;
дефекти, що належать до ретрокохлеарних патологій, наприклад, невринома слухового нерва;
негативний результат при після проходження промонторіального тесту;
проблеми з серцем і нирками;
інтелектуальне недорозвинення;
осередкові патології у структурах мозку — коркових або підкіркових;
неготовність батьків до багаторічної співпраці з сурдопедагогами після імплантації.

Вікові критерії

Кохлеарна імплантація може бути проведена в будь-який проміжок життя людини. Немовлятам вона проводиться, починаючи з 7 місяців, природно, якщо не виявлено протипоказань. Діти, які мають вроджену глухоту, або втратили здатність чути протягом першого року життя, також можуть бути прооперовані з тим, щоб реабілітуватися до досягнення дворічного віку.

Старші діти й дорослі люди вирішують питання про проведення кохлеарної імплантації в індивідуальному порядку, враховуючи соціальні, психологічні та медичні показники, при цьому максимальний вік буде завжди обмежений лише факторами, що відображають загальний стан здоров’я.