Психологічні проблеми приглухуватих дітей
Дитяча приглухуватість є складною комплексною проблемою. Тому насилу віриться, що для її вирішення досить допомоги слухопротезиста, нехай навіть найкваліфікованішого. Однак, в сьогодні аудіологія та слухове рішення йдуть рука об руку, тому досвідчений аудіолог цілком здатний протестувати слух дитини, а потім підібрати відповідний слуховий апарат.
В останні роки кількість дітей з туговухістю зросла, і разом з цим збільшилася потреба в компетентних фахівцях, які займаються реабілітацією та слуховими рішеннями для маленьких пацієнтів. До того ж, у відповідності з сучасними шкільними вимогами, до обов’язків слухопротезиста входить виявлення дітей з порушеним слухом, надання їм необхідної допомоги, а також консультування їх батьків.
Важливою відмінністю дитячої глухоти від дорослої є те, що вона прелінгвальна, а не постлінгвальна. Тобто маленька дитина втрачає слух ще до набуття мовленнєвих навичок, і це значно ускладнює процес реабілітації. Тому при роботі з дітьми реабілітаційні методи повинні бути спрямовані передусім на формування слухової функції і розвиток вміння говорити. Тоді як слухова реабілітація дорослих ґрунтується лише на відновленні раніше придбаних можливостей. Словом, медична допомога має відповідати реальній ситуації. Якщо ж методи слухової реабілітації надані не вчасно або обрані неправильно, то у дитини виникає так звана сенсорна депривація, коли мається на увазі вимушене обмеження у контактах із зовнішнім світом.
Кількість діточок з приглухуватістю у всьому світі велика. Лише у США кожного року виявляють близько 10 мільйонів дітей з невеликим ступенем глухоти, що викликана хронічним середнім отитом. І щоб допомогти таким малюкам, зараз проводяться масштабні дослідження та експерименти (в тому числі й на тваринах), що вивчають природу слухової сенсорної депривації. У ході таких спостережень було встановлено, що внаслідок тривалої некомпенсованої глухоти у дітей виникає серйозне відставання в мовному й у загальному розвитку, а також у придбанні необхідних соціальних навичок. І ці упущення потім дуже важко виправити! Такі дітки згодом погано навчаються у школі та мають великі проблеми з адаптацією в колективі.
Багато корисної інформації про депривацію дали експерименти на тваринах, зокрема на щурах. Коли новонароджені щурята довгий час були позбавлені можливості чути звуки, то згодом вони втрачали здатність відрізняти один складний звуковий сигнал від іншого, і їх слухова чутливість знижувалася в рази. А тепер уявіть собі, як жахливо аналогічні зміни у дітей можуть позначитися на їх здатності до розуміння людської мови!
Вже науково доведений той факт, що довга відсутність звукової стимуляції спричиняє незворотні зміни в структурі слухових ядер стовбура головного мозку. Тобто, навіть коли до людини після реабілітації слуху повертається вміння чути звуки, вона все одно залишається глухою, бо мозок перестає їх сприймати. При наявності тривалої моноуральної глухоти зміни менш критичні, але все ж відчутні. Проявляються вони невмінням визначити джерело шуму і виділити головні, потрібні звуки на тлі другорядних. До речі, ці проблеми спостерігаються не тільки у дітей, але й у дорослих, які добре чують тільки одним вухом, але, з різних причин, не носять на другому вусі слуховий апарат. Звідси висновок: тільки бінауральний слух дає можливість адекватного сприйняття навколишніх звуків.
Ретельні обстеження дітей з туговухістю призвели до висновку, що існує так званий критичний період наробітку слухових навичок. І якщо глухоту довго не компенсувати, то вона неминуче тягне за собою незворотні порушення звукосприйняття на рівні мозку.
Цей висновок базується на спостереженнях за дітьми з незначною приглухуватістю, набутої в результаті тривалого середнього отиту. У більшості з них були виявлені проблеми зі звуковим сприйняттям. Що ж стосується малюків, які народилися з порушеним слухом і протягом декількох років не отримали слухове рішення, то у них ситуація виявилася ще гіршою. Виявилося, що якщо відділ мозку новонародженого, який відповідає за здатність сприймати звуки, тривалий час не отримує певної кількості звукової інформації, то він просто атрофується і перестає нормально функціонувати. Тобто, в його структурі відбуваються негативні специфічні зміни, що не піддаються корекції. Тому фахівці, що займаються проблемами слуху, наполегливо радять батькам не втрачати дорогоцінного часу, не ризикувати майбутнім своїх дітей і не зволікати зі слуховим рішенням. А інакше тривала слухова сенсорна депривація загрожує довічною глухотою, яку не можна буде виправити ні операціями, ні слуховим апаратом.
Психологічні проблеми дітей з туговухістю
Малюки, які страждають глухотою, часто мають різні комплекси й психологічні проблеми, зумовлені соціальними тенденціями. Багато залежить від ступеня приглухуватості й від того, чи досить своєчасними і високопрофесійними виявилися корекційні методи. Отже, можуть спостерігатися наступні обставини:
На жаль, дуже часто затримку загального розвитку на тлі приглухуватості помилково приймають за розумову відсталість, аутизм та нездатність до навчання. Щоб уникнути таких ситуацій, зараз робиться все для того, щоб скринінг новонароджених став повсюдним і якісним.
Однак у сучасних школах поки ще недостатньо можливостей для ретельного обстеження всіх школярів з метою виявлення глухоти. Цим пояснюється величезна неточність у статистичних даних, згідно з якими на 1000 дітей припадає від 16 до 30 малюків зі зниженим слухом. До того ж, більшість державних аудіологічних програм, що використовуються в школах, є застарілими та не відповідають сучасним вимогам. Плюс до цього, багато наших аудіологів все ще підтримують міф про те, що дитині цілком достатньо користуватися одним слуховим апаратом. У результаті багато дітей мають моноуральний слух замість бінаурального.
Не можна також не згадати про безладний вибір відповідних слухових апаратів для малюків, коли поріг чутності тільки приблизно збігається з посиленням звуку. А між тим, якщо налаштування в слуховому пристрої не будуть відповідати потребам дитини, то його навчальна успішність опиниться під загрозою, і вона може залишитися на другий рік.
Ще одна значна проблема полягає в тому, що державні програми зовсім не беруть до уваги бажання й уподобання самих дітей. Адже підлітку куди приємніше носити внутрішньовушний маленький непомітний пристрій, ніж великий агрегат, який буде видно всім, навіть на відстані. І це при тому, що вартість мініатюрних внутрішньоканальних приладів не дуже перевищує ціну завушного апарату. І вже зовсім, на мій погляд, безглуздо виглядають заяви супротивників встановлення кохлеарних імплантатів про те, що нібито не можна позбавляти глухих дітей права бути глухими.
Я не хочу сказати, що не існує хороших державних програм з реабілітацією слуха. Але якщо порівнювати їх з можливостями приватних клінік, то порівняння буде на користь останніх. Такі послуги, як електроакустичний аналіз, індивідуальна настройка слухових апаратів, відеотоскопія і багато іншого поки що можуть надати тільки приватні власники.
Залишити відповідь