Categories: Діагностика слуху

Як визначається рівень приглухуватості?

Втрата слуху у людини може бути з різних причин. В залежності від місця патології у вусі розділяють 3 типи приглухуватості:

нейросенсорний тип, при якому патології знаходяться у внутрішньому вусі й зазвичай викликані підвищенням тиску в цьому відділі або порушенням там кровопостачання;
кондуктивний тип, тут порушення локалізуються в середньому вусі, а також у барабанній порожнині;
змішаний тип, коли патологія присутня в більшості відділів вуха.

У медицині розрізняють чотири ступені приглухуватості: легку, середню, важку і повну. При нормальному слуху людина чує звучання до 20 децибелів, а при втраті поріг чутності підвищується.

Чим характеризується кожна ступінь:

легка. Поріг чутності близько 40 децибелів, мову добре чути на відстані декількох метрів, шепіт чути на відстані до двох метрів;
середня. Поріг близько 70 децибелів, мова чутна на відстані не більше чотирьох метрів, шепіт – не більше метра, слух швидко падає, тут потрібно негайно звертатися до лікаря;
важка. Поріг чутності до 90 децибелів, пацієнт слабо чує звуки на відстані до двох метрів, шепіт не розрізняє зовсім, на цій стадії медикаментозне лікування може вже не допомогти, потрібен слуховий апарат або імплант;
повна втрата слуху. Поріг чутності вище 90 дБ, гучна мова ледь розрізняється на відстані не більше метра.

Лікарі визначають рівень приглухуватості за допомогою аудіометрії, при якій хворому через навушники періодично подають сигнали певної сили і частоти, а пацієнт повідомляє, чи чує він їх. По закінченні дослідження будується крива сприйняття пацієнтом звуків – аудіограма. Проаналізувавши цей графік, лікар може не тільки визначити ступінь втрати чутності, але часто й виявити причину її виникнення.

Будь-який звук або шум має дві характеристики: висоту звуку, що виражається в герцах, і силу (гучність) звучання, що вимірюється в децибелах. Лікар визначає стадію глухоти в двох напрямах: щодо висоти звуків і щодо сили гучності. Така класифікація необхідна для вірного вибору слухового апарату, а також для визначення можливості дитини навчатися у звичайній, а не в спеціалізованій школі.

Якщо хвороба не дуже запущена, то призначають медикаментозне лікування, зазвичай застосовують ноотропні та антигістамінні засоби. У разі, коли медикаментозне лікування вже не допомагає, доводиться використовувати слухові апарати. Лікарі можуть запропонувати оперативне втручання, при якому вставляється імплант.

Провівши необхідну діагностику, лікар-отоларинголог або сурдолог визначить ступінь захворювання і прогноз, дасть висновок, підбере індивідуальне лікування.