За гранню тиші або мій досвід використання слухових апаратів

Ми живемо в світі звуків: шум машин, розмови людей, музика … на кожному кроці ми чуємо різні звуки. Ми звикли чути вранці будильник, вхідний дзвінок на телефоні, шум дощу або шелест листя. Все так звично для нас, і ми навіть не звертаємо на звичний шум увагу.

А Ви чули тишу? Її звук? Ви скажете, що у тиші немає звуку, але ті, хто позбавлений можливості чути, можуть з Вами посперечатися. У тиші є звук. Це звук страху, безпорадності і слабкості. Тиша тисне, немов бетонна стіна, стискає все всередині, і ти не можеш позбутися цього почуття. Ніколи.

Що відчувають люди, у яких «закладає» вуха? Дискомфорт. Але їм не страшно, вони спокійно йдуть до лікаря і вирішують свою проблему. Але ті, хто не чують, не можуть нічого зробити. Їм доводиться вчитися жити так, в світі без звуків.

До таких людей ставлюся і я. З самого дитинства я була позбавлена ​​всієї повноти звуків, всієї їх яскравості.

Спочатку мені не заважав мій недолік, я, як і всі діти не зациклювалася на своїй проблемі, а безтурботно грала з друзями, спілкувалася з людьми, які оточували мене. І якщо чогось не чула, просто перепитувала.

Але ось настав день, коли я пішла в школу, хвилювання перед чимось новим і цікавим, змінилося занепокоєнням і невпевненістю. Я не чула половини з того, про що говорив вчитель, не чула, коли мене звали, а перепитувати я соромилася.

Найперший слуховий апарат мені не підійшов. Так як я носила ще окуляри, моє вухо просто не витримувала покладеного на нього вантажу. Це зараз я сприймаю все з гумором, а тоді це було тортурами.

З кожним роком, стаючи все старше, я відчувала свій недолік, і можна сказати свою ущербність. Якщо мені доводилося перепитувати, я робила це лише один раз, ні другий, ні тим більше третій, я вже цього не робила. Мені було соромно.

Другою моєю спробою наблизитися до світу чуючих людей було в дев’ятому класі. Я пам’ятаю ми з мамою тоді залізли у великі на ті часи борги, але це було того варте. Мало того, що я покращила свої оцінки з усіх предметів, я виявила, що мої однокласники не дуже гарної про мене думки. Звичайно ким я була? Засмиканою і переляканою дівчинкою? Інвалідом з не одним, а кількома недоліками? Хіба можна поважати таку особистість як я? Ні, її потрібно добити, і вони добивали.
З придбанням слухового апарату до мене стала приходити впевненість. Так, спочатку я соромилася і намагалася не афішувати, що ношу апарат, ніби в цьому було щось ганебне. Але один раз викладач російської мови при всьому класі розкрила те, що мені хотілося б тримати в таємниці. Коли я не розчула її, вона запитала: «Ти що без апарату?». Я оніміла, навіть зараз пам’ятаю, як мене кинуло в жар, і мені захотілося провалитися крізь землю. Такого сорому я ще не відчувала. Тільки почала звикати до апарату, до оточуючих звуків, які стали голосніше і яскравіше, і мені хотілося, щоб тільки я знала про це. Але ось так безцеремонно мою таємницю розкрили. Я дуже довго переживала, але через час зрозуміла, що мені набридло ховатися, і поступово стала виходити зі своєї раковини.

І у мене вийшло, не знаю, як, але я стала впевненіше в собі. Навіть навчилася давати відсіч тим, хто все ще вважав мене покірливою, заляканою сірою мишкою.

У двадцять років я поїхала вчитися в центр реабілітації, і це стало переломним моментом, оскільки там вчилися такі ж люди, як і я, з недоліками. У багатьох була ситуація складніша. Були й ті, у кого слуху не було взагалі. Тоді я зрозуміла, що у мене не все так страшно, і з цим можна жити.

Я повернулася звідти інший. І вже не боялася, що хтось побачить мого вірного помічника. Свій апарат я стала називати своїм вухом. Саме вухом. Він став моїм провідником у світ звуків. І нехай я чула не на всі 100%! Я була рада, що він у мене є.

Всю повноту сили цього маленького дива я відчула в цьому році. Він зламався. Став пищати і тріщати. У мене був ще один апарат – запасний, але дуже тихий.

Після того, як багато років я чула і відчувала себе від цього вільно, до мене прийшов дискомфорт. Я стала нервовою, хоча розуміла, що ніхто не застрахований від поломок, це були непередбачені обставини. Мені було погано, було відчуття, що я втратила якийсь важливий орган, і відчувала свою безпорадність. Мені не хотілося ні з ким спілкуватися, адже я погано чула. Ті почуття, які переслідували мене в дитинстві, нехай і не в повній мірі, але повернулися до мене.

Майже відразу ми з мамою звернулися в слуховий центр, але там нам допомогти не змогли. І поки я носила тимчасовий апарат, мама шукала інші варіанти. Через деякий час вони знайшлися.

Звернувшись в слуховий центр Беттертон, ми знову взяли кредит, як і багато років тому.

Перемірявши кілька апаратів, я зупинилася на тому, який підходив мені за ціною і комфорту. Зараз я користуюся слуховим апаратом фірми «Starkey» і це приносить мені велике задоволення. Немає більше дискомфорту і страху не почути. І не потрібно переживати, що я пропущу важливу інформацію.

Співробітники слухового центру дуже уважні, і доброзичливі. І я знаю, що можу в подальшому розраховувати на їх допомогу

А ще я знаю точно, найбільша радість для мене це чути звуки цього.

Записатися на безкоштовний підбір слухового апарату

Ваше ім'я

Ваш телефон

Виберіть Центр

Дата консультації

Коротко про проблему

Або скористайтеся нашими чат-ботами

Ваші дані захищені політикою конфіденційності.

77564